Олександр Лємєнов
Наприкінці 2022 року країни G7 встановили «стелю цін» в 60 доларів за барель щодо продажу російської нафти. Однак, минулого тижня в українських та західних медіа з’явилася інформація, що вже зафіксоване значне перевищення цього обмеження. Вперше подібну інформацію опублікували в американському інформаційному агентстві Bloomberg.
Чи вперше лунають слова «санкції проти рф не працюють»?
Ні, не вперше. Це стало загальним трендом в 2023 році, коли ті чи інші західні політики, а згодом і іноземні медіа, почали хвилюватися, що “стеля” цін щодо нафти, а згодом обмеження і щодо нафтопродуктів, вироблених в рф, не дає необхідного результату.
Мова йшла про перевищення обмеження по сумі оплат іноземними компаніями та країнами, а також наявний в росії так званий «тіньовий флот».
Чому флот «тіньовий» і що з перевищенням отриманих коштів рф за нафту?
Так званий «тіньовий флот» — це придбані старі баржі, що перевозили нафту, які були зареєстровані в різних доволі екзотичних юрисдикціях. До слова, якщо до 24 лютого 2022 року лише 13% нафти, що відправлялася з російських портів, перевозили «тіньові» танкери, то в липні 2023-го ця цифра зросла до 42%.
Після введення санкцій щодо нафти, значно змінилася географія постачання, а також збільшилося «логістичне плече»(відстань від пункту відвантаження товара перевізнику до пункти вивантаження отримувачу). Іншими словами, країни санкційної коаліції відмовляються від постачання російської нафти, а Китай чи Індія отримують енергоресурси в танкерах, яким доводиться оминати ледь не пів світу для доставки нафти марки Urals.
Так, китайці отримують також нафту марки ESPO з порту Косьмино. Але наша ціль – пояснити контексти і навести приклади. Географія постачань змінена, а «логістичне плече» вже перевищує 500 км, що за стандартом відповідає терміну «довге транспортне плече». Це збільшує розмір витрат на отриманий товар за рахунок тривалішої логістики.
Посилення санкцій проти танкерів, що перевозять російську нафту
У жовтні 2023 року США посилили санкції проти низки танкерів, що перевозять російську нафту. Окрім цього, британські страховики, що є ключовими в західному світі з питань страхування, відмовляються надавати свої послуги, що стає окремою проблемою.
Чи насправди «стеля цін» на нафту не працює?
Велика кількість західних видань стверджує, що російська нафта Urals, яка експортується з портів Балтійського та Чорного морів, тепер коштує близько 75 доларів за барель.
Однак, згідно з обмеженнями G7, будь-яка західна компанія, яка транспортує російську нафту, має отримати документ, який засвідчує, що вантаж коштує 60 доларів за барель (або менше). Якщо цього документу немає, вони не мають права надавати свої логістичні послуги. Тоді можна використовувати танкери «тіньового флоту».
Що писали українські та іноземні ЗМІ? І чому ніхто не може розібратися в реальному стані справ?
«Нафта Urals майже весь рік трималася вище 60 доларів, цьогомісячний стрибок за межу 70 доларів ставить під сумнів довіру до цих сертифікатів для трейдерів. Коли нафта Urals прибуває до Індії, то її купівельна ціна становить 88 доларів за барель, що лише на 3,80 долара нижче нафти марки Brent. Інша російська нафта ВСТО, яка експортується з портів на сході росії, коштує 84 долари за барель», – це буквально дослівно.
А тепер пояснюємо ситуацію.
Важливо розуміти, що «стеля ціни», яка встановлена для рф, — це альтернатива повного ембарго щодо продажу нафти і нафтопродуктів. Обмеження в 60$ — це стеля саме для росії в наступних портах: Усть-Луга, Туапсе, Приморськ, Новоросійськ та Санкт-Пєтєрбург.
Спочатку в порту відвантажується російська нафта, далі оформлюють продаж і транспортують її. Тут ціна, нагадуємо, 60$ за барель російської нафти.
Після цього танкер здійснює свій шлях до отримувача нафти. При цьому баржа може перевантажити в морі продукт на інший корабель (ship-to-ship transfers, STS), продавши її. Або доставити до нафтотерміналу іншої країни, продавши хоч за 70, 73 або навіть 85$ за барель.
В цьому випадку ціна вже не грає ролі, адже нафта, по-суті, продається іншій юридичній особі з іншої юрисдикції (країни — прим.ред). І перераховані кошти вже не потрапляють напряму в російський бюджет, а залишаються на рахунках іноземних компаній за кордоном.
Далі нафтовий танкер може попрямувати, наприклад, в Індію, де нафту продають, наприклад, за 83$. За весь шлях власник товару може змінитися кілька разів. До бюджету рф, при цьому, йде виключно сума «до 60$». А додаткові 20-23$ — осідають в інших країнах.
Яка проблема з коштами, отриманих поверх «стелі цін» в 60$?
Російський центробанк ввів додаткове регулювання щодо доходів, отриманих російськими компаніями за кордоном. Пояснимо це на прикладі отриманих доходів в 20-23$.
російські компанії, які мають в іноземних юрисдикціях свої представництва, неохоче повертають всю валютну виручку в рф. За умов, які створені російським центробанком, російські компанії, повертаючи зароблену виручку з-за кордону, зобов’язані продати 80% валюти державі. Такі драконівські обмеження необхідні для втримання фінансової стабільності рф та координування наявності валютних коштів в середині росії. Однак, що цікаво, якщо російським компаніям треба щось придбати в інших країнах, вони знову ж таки звертаються до центробанку, щоб викупити по факту вже продану валюту назад.
Тому іноземні компанії, контрольовані російськими нафтовими гігантами мають ще одну причину не повертати кошти назад до росії. Вони всілякими способами, навіть маніпулюючи фактом неможливості перерахунків з турецьких або китайських банків, утримують зароблену виручку на закордонних рахунках.